Після відправки РПЦ митрополита Донецького та Маріупольського Іларіона «на спочинок» в УПЦ МП стався раскол

В УПЦ МП новий клопіт: посварилися глава УПЦ МП митрополит Онуфрій (Березовський) і митрополит Одеський Агафангел (Саввін). Останній вступився за друга, донецького митрополита Іларіона (Шукала). Москва відправила його на пенсію, а очільник УПЦ МП не захистив. Частина єпископату УПЦ МП обурилася і тепер вимагає від Кирила «поважати українську церковну незалежність». Що ж буде далі? 

Пише Соня Кошкіна, щеф-редактор LB.ua.

Що сталося? 

Увечері 31 жовтня в Telegram-каналі Одеської єпархії УПЦ МП оприлюднили заяву митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела, що ієрархам УПЦ МП необхідно засудити рішення синоду РПЦ усунути від виконання обов’язків митрополита Донецького та Маріупольського Іларіона за станом здоров’я та скерувати його на спочинок до Сімферопольської єпархії. 

Заява спричинила ефект цунамі — її почали репостити на своїх ресурсах колеги Агафангела з інших єпархій. Врешті оформили у відкритий лист-вимогу, який підписав уже 31 ієрарх УПЦ МП. 

Ознайомитися з повним текстом можна, наприклад, на сайті Вінницької єпархії.

Тобто УПЦ МП виступила проти власної матері-церкви РПЦ? Ого!

Саме так. Але не вся УПЦ МП, а лише частина її єпископату. А втім, доволі впливова частина.

Цікаво. А Онуфрій з митрополитом Антонієм Паканичем, керуючим справами в УПЦ МП і головним провайдером інтересів Москви в цій структурі, теж підписали? 

Ні. Понад те, на офіційному ресурсі УПЦ МП жодних згадок про лист 31 ієрарха немає.

Фото: facebook/Центр інформації УПЦ

Верхівка УПЦ МП

То чого ж вимагають «бунтівники»?

Ви будете сміятися. Дослівно вони закликають РПЦ «до відмови від агресивної церковної політики щодо Української православної церкви та її багатостраждальної пастви, до поваги кордонів канонічної Української православної церкви, суверенітету та територіальної цілісності України».

Але насамперед — скасувати рішення про «відправлення на спокій» (тобто про фактичне звільнення) донецького Іларіона. 

Ба більше, називають себе «канонічно самостійними» «згідно з томосом (грамотою)» для УПЦ МП від патріарха Алексія від жовтня 1990 року. Хоча і в Києві, і в Москві чудово знають: ця грамота дійсно дає УПЦ МП широкі права в самоуправлінні, але ніколи не була томосом і точно не проголошує її канонічної незалежності.

«Прокинулися» називається. А хто такий митрополит Іларіон, через якого виник конфлікт?

24 жовтня 2024 року Синод РПЦ ухвалив рішення звільнити вже згаданого митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона (Шукала) від управління Донецькою єпархією Української православної церкви та відправити його на спочинок до Сімферопольської єпархії, одночасно призначивши йому грошове утримання від «попереднього місця роботи».

Фото: митрополит Іларіон (Шукало)

У центрі митрополит Іларіон (Шукало)

Новим очільником Донецької і Маріупольської кафедр призначили єпископа з Владивостока Володимира (Самохіна).

У Москві діяли, на їхню думку, логічно. Донецьку область вони вважають своєю територією, а УПЦ МП була, є і залишається — з позиції канонічного права — частиною РПЦ. Навіть більше: перші особи УПЦ МП митрополити Онуфрій і Антоній (Паканич) усе ще номінально є членами Синоду РПЦ. 

Тобто Москва вважає, що має всі формальні підстави хазяйнувати. Очільник єпархії УПЦ МП в Донецьку і Маріуполі хоч і був максимально лояльним до Москви, влаштовувати її з якихось причин перестав, тож туди вони відрядили нового єпископа. А колишнього в Крим відправили з почестями, під крило митрополита Тихона (Шевкунова), колись одного з найвпливовіших ієрархів РПЦ. 

Хіба Росія анексувала в УПЦ МП тільки єпархії в Донецькій області? Ніби раніше чинили так само і ніхто не обурювався.

Саме так. Кримські єпархії перепідпорядкували майже одразу після окупації. Слідом ті, що розташовані на захоплених територіях Донеччини і Луганщини. Ну і вже після великого вторгнення — ті, що прописані в окупованій частині Запорізької та Херсонської областей. На Харківщині було те саме. Коли її звільняли, відступали не тільки російські військові, а й попи-колаборанти. Наприклад, митрополит Ізюмський і Купʼянський УПЦ МП Єлисей (Іванов), який навіть публічно благословляв очільника проросійської «адміністрації».

Фото: risu.ua

Митрополит Єлисей та очільник проросійської «адміністрації» Віталій Ганчев

Жодного разу керівництво УПЦ МП не сказало ж-о-д-н-о-г-о слова. 

Навіть коли наступного дня після славетного собору у Феофанії в травні 2022-го всі кримські парафії УПЦ МП хором заявили, що з рішенням собору про «розрив з Москвою» не погоджуються і самі попросилися під омофор (тобто в підпорядкування) Москви. У результаті очільником «Кримської митрополії» призначили Лазаря (Швеця). 

Київська митрополія УПЦ МП цю подію демонстративно проігнорувала. Як і те, що в жовтні 2023-го Лазаря відправили на спочинок, а замість нього в Крим заслали так званого «духівника Путіна» Тихона (Шевкунова). Насправді духівником диктатора — у класичному сенсі цього слова — Шевкунов ніколи не був, але в структурі РПЦ відігравав дуже важливу роль. Його навіть називали потенційним спадкоємцем Кирила. За що, власне, й поплатився засланням з Пскова, де він розбудував потужну церковну й навколоцерковну інфраструктуру, до Криму. 

І щоб ви розуміли всю глибину цинізму: один з найбільш проросійськи налаштованих топів УПЦ МП, митрополит Запорізький Лука (Коваленко) ще в кінці 2022-го збирав підлеглих священників, що опинилися в окупації, та особисто (!) намовляв їх попроситися в пряме підпорядкування Москви. Як «акт доброї волі». Треба віддати належне — ті відмовилися категорично. А Лука після таких дій спокійно повернувся до Києва і стояв разом з Онуфрієм, настоятелем Києво-Печерської лаври митрополитом Павлом (Лебедем), більш відомим як Паша-Мерседес, та іншими не менш достойними людьми під воротами Банкової — домагався «діалогу» з Президентом Зеленським.

Фото: Інтерфакс-Україна

Митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука під час обшуків

А чому так? Чому за кримські єпархії і Лазаря не боролися, а навколо Іларіона здійнялася така буча? 

Тому що митрополит Онуфрій і весь Синод УПЦ МП порвали з Москвою тільки на словах — реально сваритися з материнською структурою та своїм патріархом Кирилом вони не готові. 

А Агафангел дружить з Іларіоном ще з давніх часів і просто вступився за друга. 

За інформацією LB.ua, після Синоду РПЦ 24 жовтня він кілька разів особисто говорив з митрополитом Онуфрієм про необхідність втрутитися. 

Попри те, що Агафангел — один з найвпливовіших членів Синоду УПЦ МП, Онуфрій його прохання проігнорував. Натомість поїхав додому, в Чернівці. Він завжди так робить, коли воліє нічого не робити.

Але Агафангел не відступив, згуртував навколо себе понад тридцять єпископів і оприлюднив лист-вимогу. 

Тобто Агафангел — такий затятий революціонер? 

Зовсім ні. Так про нього можуть подумати або ті, хто має коротку пам'ять, або ті, хто зовсім не знає новітньої церковної історії України.

Фото: kutoglyady.com.ua

Митрополит Агафангел (Саввін)

Митрополит Агафангел — один з найстарших в УПЦ МП за хіротонією. Активну церковну карʼєру робив ще в радянські часи. Був депутатом першого скликання Верховної Ради від партії комуністів. Завжди виступав категорично проти української автокефалії, був затятим опонентом Філарета (Денисенка). Традиційно намагався бути якомога ближче до влади (радянська звичка), при цьому відомий відверто українофобними поглядами. Автор фрази «На Майдані зібралися всі сили пекла» (Це у 2014-му. Як він у 2004-му за Януковича агітував, навіть згадувати не хочеться). 

Тобто «борцем проти системи» Агафангела точно не назвеш. Однак люди, що знають його близько, свідчать: останнім часом його поведінка помітно змінилася. Особливо після прильоту в Кафедральний собор Одеси, який є його дітищем і який він відбудовував (освячувати приїздив очільник РПЦ). 

Лунала версія, що історія з листом погоджена з очільником УПЦ МП. Мовляв, він загрібає жар руками Агафангела. І при цьому дозволяє випустити пару єпископам, які не задоволені небажанням УПЦ МП усе-таки порвати з Москвою. 

Ні, це неправда. Онуфрій демаршу Агафангела не санкціонував.

І що Агафангелу за це буде? Його виженуть із Синоду? 

Звісно, ні, йому нічого не буде. Він занадто «великий». І, повторюся, надто авторитетний в УПЦ МП.

Сам факт листа-вимоги дуже важливий для консервативного та внутрішньо замкнутого середовища УПЦ МП, але якісь практичні наслідки він навряд чи поки що матиме. Тут скоріше про накопичувальний ефект. 

Марно чекати, що його автори завтра всі разом перейдуть до ПЦУ. Чи ще неймовірніше — зажадають від Онуфрія поновити канонічне спілкування з Константинополем, яке Москва — а за нею й УПЦ МП — розірвала 2018-го як помсту за Томос. Понад те, одне рішення собору УПЦ МП у Феофанії цей пункт підтверджує. 

Фото: EPA/UPG

Синод УПЦ МП

Водночас лист є важливим свідченням неоднорідності цього середовища, що точно мала б використати українська влада (якщо, звісно, вона вміє грати вдовгу. Як саме — ми докладно писали:

До речі, про остаточне розірвання зв'язку з Москвою. Відповідний закон кілька місяців тому набрав чинності. УПЦ МП уже почала виконувати його приписи? 

Ні, і не збирається. Її стратегія така сама, як на соборі у Феофанії: тягнути час. А далі «якось воно буде». 

А діалог з ПЦУ хіба не відбувається? Кількість переходів громад збільшилася? 

Динаміка переходів особливо не змінилася, залишається на плюс-мінус сталому рівні. Щодо діалогу, то очільник ПЦУ митрополит Епіфаній ще наприкінці літа запропонував митрополиту Онуфрію «діалог без будь-яких умов». Але відповіді досі не отримав. Про що Вселенський Патріарх Варфоломій навіть питав телефоном Президента Зеленського і дуже засмутився, почувши негативну відповідь.