Офіцер 59-ї бригади ЗСУ: Наразі питання здачі Покровська не стоїть

— Те, що роблять зараз окупанти на покровському напрямку, можна схарактеризувати як наступ з використанням великої кількості бронетехніки і повітряних сил?

— На тій ділянці, де наша бригада, саме так. [12 вересня] на світанку практично до 20 одиниць військової бронетехніки [штурмували], включаючи танки, БМП-3, бойова машина десанту. Це був перший штурм. Зав’язався бій, дещо підбили, зараз рахуємо скільки всього, потім через деякий час [був] другий штурм. І такі жорстокі бої йдуть, саме на ділянці нашої бригади.

— Якою є мета цих штурмів? Прорватися до Покровська?

— Наразі, скажімо, ця їхня стратегічна, політична мета — захопити Покровськ. Розумієте, йшли вони в лобову атаку, всі ми добре знаємо, отримали добре по зубах, своєчасно підійшло підкріплення. І все ж таки командування зуміло зупинити [ворога] ціною неймовірних зусиль, героїзмом і мужністю кожного і кожної, хто приймає в цьому участь. А наразі вони намагаються саме обійти по флангах, і з півдня, з півночі наближатися саме до Покровська.

— Що ви можете сказати про втрати окупантів?

— Втрати залежать від того, скільки їх штурмує. Вони [живої сили] не шкодують. Якщо крайній раз використовували техніку практично 10 днів назад, то весь інший період це були лише піхотні штурми. Це різного роду підрозділи, зокрема зеки. Зараз вже пішла в штурм їхня так звана«еліта». Тобто десантники з найновішою технікою, яку вони могли тільки знайти.

Тому назвемо так: в «рибний день» у нас цифра доходила(я кажу зараз тільки за свою бригаду) — ліквідованих за добу до 150 окупантів. Причому 50 на 50 вбитих і поранених. Вбиті - це точно вже вбиті, а поранені - не факт, що вони всі залишилися живими.

У середньому було 50−70 за добу ліквідованих окупантів.

— Тобто ви фіксуєте, що окупанти змінили тактику спроб прориву використанням маленьких штурмових груп?

— Два-три окупанта [штурмують] десь посадку або якусь напівзруйновану будівлю, і потім до них підтягується підкріплення. Наша задача — відслідковувати ці всі пересування і або в момент накопичення, або в момент, коли вони ще не підійшли, або перед тим, як вони намагаються йти на штурм, обов’язково туди вдарити.

Ми займаємося тим, що постійно їх вишукуємо на теренах нашої землі, на тій ділянці, де ми стоїмо.

— А полонені є? Що вони говорять, якщо є полонені?

— Полонені є, але це все інформація, яку наразі говорити не варто. Трошки пізніше скажемо. Але полонені також є - ті рашисти, яким пощастило залишити живими.

— Транспортна магістраль є однією з головних цілей ворога? Це ж не секрет, можна просто подивитись на мапу автомобільних доріг і побачити значення цієї магістралі: Київ, Полтава, Харків, Слов’янськ, Краматорськ, Покровськ, Павлоград, Дніпро. Що ви скажете щодо значення цієї магістралі?

— Я скажу, що в будь-якому разі важливим адміністративним, політичним центром стало місто Покровськ за цей час. І в тактичному, і стратегічному плані він дуже зручний, тому що ми всі користувалися і користуємося надалі цими маршрутами.

Це наша земля, і є багато інших доріг. Також можемо пересуватися абсолютно різними маршрутами, про які ворог, мабуть, і не здогадується. Тому, скажімо так, наразі задача здачі Покровська не стоїть.

Ворог знищує інфраструктуру, зокрема знищив міст з міста Покровська на Мирноград. Як завжди, у них все повторюється: перед тим, як кудись йти чи зайти, вони повинні все знищити, а потім повідомити, що ми щось«освободили». Ось такі в нас, на жаль, сусіди.

— Що ви скажете щодо нафаршированості тими ж безпілотними системами з нашого боку? І якщо оцінювати інтенсивність війни в повітрі, якою є картина?

— Ворог постійно нашпиговується великою кількістю безпілотників. Це не секрет. Небо зараз… Восени ворони в зграї збираються, так і зараз практично в день там в районі проїхати неможливо без засобу РЕБ. І вони постійно міняють частоти, вони постійно щось вигадують нове.

Але з цим можна боротися, і ми також з цим боремось. Скажу, що саме за допомогою донатів, які роблять наші партнери, в тилу українці, допомагають, ми більшу половину безпілотників ворога деактивуємо. А ця більша половина в цифрах — приблизно від 80 до 100 одиниць.

— Щодо того, що навіть вороги визнають нашими перевагами, до прикладу, використання ситуативної обізнаності на полі бою. Є програми на кшталт DELTA, ефективність якої, до речі, визнають і вороги. Це чутно з радіоперехоплень. Це вже стало в ваших підрозділах частиною планування бойових операцій? Чи в багатьох все ще користуються такими старими методами: паперовими картами, запізнілою інформацією? Наскільки ми використовуємо те, що точно є нашими перевагами?

— Ми користуємося всім, що до нас доходить, хочу сказати. А сказати в ефірі, що безпосередньо є в нашій бригаді, це буде неправильно. Ворог не повинен знати. Вони дуже уважно слідкують за нашими ефірами, зокрема за вашим, все фіксують і потім беруть це на озброєння.

Тому хочу наголосити, що коли почалися ці серпневі наступи в напрямку Покровська, то фіксувалося, що в два рази зменшилася кількість обстрілів, коли їхні війська йшли в штурм. Це говорить про те, що вони не знали, куди можна стріляти, куди не можна; де свої, де не свої. І багато було абсолютно несподіваних для них випадків, коли вони виходили на позиції, під'їжджали навіть безпосередньо до наших позицій на автобусі.

— На автобусі під'їжджали?

— На автобусі, так. Це про щось каже: розвідка не зовсім правильно працює.

Але не треба думати, що вони зовсім дурні. Вони також вчаться, у них є гарні інструктори. Але при цьому в них є ціль, є мета і їх підганяють, в них є страх. Це все в сукупності.

Якщо у нас мотивація одна — зробити максимум, щоб скоріше перемогти і вигнати супостата з землі, то у них зовсім інша мотивація. Їм все зруйнувати, вбити свого побратима чи закинути його на полі бою пораненим — взагалі без проблем. І багато таких прикладів було, коли вони це робили. Тому цим ми відрізняємося.

Вони не рахуються ні з людськими життями, ні з долями, ні з чим. А у нас навпаки. На жаль, у нас також є втрати, це не секрет. Ми просто не називаємо цифри, але вони набагато менші, ніж у ворога. Але кожна втрата, кожен поранений — це для нас біль, яку кожен командир пропускає через себе. Тут по-іншому думати просто не можна.

І саме в таких випадках на командира лягає така відповідальність, коли треба приймати рішення, а рішення приймати — між складним і дуже складним. От вибирай, як краще. А потім на тебе посиплеться велика кількість всього: як так, чому тощо. Багато причин суб'єктивних, об'єктивних, які ми не можемо змінити, на жаль. А треба стояти і треба тримати оборону, тому що коли вони її прорвуть, це буде набагато гірше.

— А що залишалося з тих автобусів і від тих окупантів, яких до наших позицій підвозили цими автобусами?

— Там шансів немає ніяких, розумієте. Тобто те, що потрапило в поле вогневого враження, вже в наш приціл, то шансів немає.

— Наскільки активною є ворожа фронтова авіація, яка використовує КАБи проти наших позицій?

— Кожен день б’ють по позиціях. Не дуже великою кількістю, як це було в Авдіївці, тому що це такий фронт. Зараз чотири-шість КАБів на наші позиції падає.

— За добу?

— Так.

— Що ви скажете про зведення фортифікацій? На покровському напрямку, я вважаю, що бетон має заливатися 24/7, просто без перерв, в чотири зміни. Ви це бачите?

— Знаєте, що хочу сказати? Давайте уявимо, що 59-та бригада пішла в відпустку, в повному складі, на 25 днів чи на 30 днів. Там написали [російському диктатору Володимиру] Путіну чи [начальник генштабу РФ Валерію] Герасимову, що поки тут не наступайте, ми зараз з відпустки повернемось і далі будемо продовжувати свої обов’язки.

У нас, на жаль, є державні установи, структури, законодавці, які можуть собі дозволити сьогодні в повному складі йти в відпустки. Зрозуміло, що є багато тих же народних депутатів, які постійно допомагають, їздять по військах. Але основне — це прийняття законів і виконання своїх функціональних обов’язків.

І на кожному етапі, на кожній ділянці нашого народного господарства, економіки, різного міністерства, в будь-якій конторі є відповідальні особи за певну ділянку своєї діяльності. Треба просто виконувати свої обов’язки в період такої масштабної війни, як у нас зараз, і все буде на місці. Не зробив, вкрав, щось ще — будь ласка, пішов, за це несеш відповідальність. Але відповідальність має бути абсолютно для всіх однакова — неважливо, хто ти є, на якій ти посаді. Не впорався, некомпетентний — будь ласка, у відставку, це повинно все швидко прийматися. І тоді у нас все буде.

— Скажіть, ви стежите за політичними зустрічами, обіцянками, заявами? У вас є надія, що в такий критичний час партнери все ж таки підтримують Україну в обсязі, необхідному для відбиття цього наступу росіян?

— Надія — це чудове українське ім'я і чудове українське слово. Надія завжди у нас є в серці.

Слідкуємо дуже уважно. Абсолютно всі, хто не знаходиться на позиції і має доступ до інтернету, обов’язково слідкують [за новинами]. У нас був моральний підйом, коли наші війська зайшли в Курську область і там почали розвивати наступ. Ми розуміємо, що це важливо, це треба робити.

Ворога не треба боятися, його треба кусати за все, що можна, бити його по самих болючих місцях. Я сподіваюся, що все ж таки світова спільнота, насамперед США, Велика Британія і інші, які нам допомагають, вони зрозуміють, що чим швидше ми це закінчимо, тим швидше ця зараза(я б ще додав слово холєра), яка зараз по українській землі розповсюджується, закінчиться. І вона не буде розповсюджувати далі у вигляді різних терористичних організацій.

Я впевнений, що все, що робиться, зокрема на території Європи, без Росії не обходиться: без їхніх грошей і агентів впливу. А для цього, знову ж таки, повертаємося до попереднього питання, що люди, які відповідають за цю ділянку, повинні більше працювати і віддавати себе повністю цій роботі. Я маю на увазі насамперед дипломатичний корпус.

Тому що коли спілкуєшся з людьми з Європи, зокрема приїжджають і європейські журналісти, питаєш у них, а як у вас в суспільстві, що там чути, як настрій населення? А вони всі живуть своїм життям, розумієте? А якби постійно проводилась певна робота, якісь мітинги, якісь покази, якісь демонстрації якогось моменту; їздили б по організаціях, по робочих групах, по навчальних закладах і доносили цю інформацію, обов’язково був би результат. Це треба робити.